Про нас
Історія української громади та церкви в Ганновері
Українці започаткували своє перебування в Нижній Саксонії ще із часів Першої сві-тової війни та особливо велика група наших земляків осіла на берегах річки Лайни після так званої Жовтневої революції.
Під час і після Другої світової війни кількість українців у Ганновері і найближчих до нього поселеннях сягала понад дванадцять тисяч чоловік. Також значна кількість ієрархів і духовенства новоорганізовної (в часах війни) Української Автокефальної Православної Цекрви осіла в т.з. «таборах для переміщенних осіб» на околицях Ганновера. Вже починаючи з весни 1946 року православні українці збираються на молитви в імпровізованих приміщеннях, вони також радо запрошують до своїх богослужінь уніатських братів і сестер, які певний час залишалися без духовної опіки.
На жаль, після років воєнного лихоліття та рабської праці на чужині на українців чекали намагання радянської комендатури відправити їх у свою зону впливу (Східну Німеччину). Багатьох наших земляків очікували військові суди і довга дорога на будівництво соціалізму у віддалених куточках Радянської імперії. Тому багато наших співвітчизників всякими шляхами намагалися виїхати за кордони Німеччини. До кінця сорокових років у Ганновері залишилось їх лише близько 20%.
Українська громада в Нижній Саксонії була дуже активною, брала участь і сама виступала організатором бігатьох політично-культурних заходів, збираючи під своїми прапорами тисяці прихильників миру та демократії. Передусім вони несли у західно-європейське суспільство правду про злочини більшовиків та презентували Україну, як велику європейську державу, захоплену у полон чумою ХХ-го століття – ідеєю комунізму.
Місцем збору українців завжди були церковно-культурні заклади: приміщення з інтегрованними в них каплицею для проведення богослужінь та кімнатою для проведення зборів. Саме Ганновер виступив з єдиною для Європи ініціативою: побудовою спільного для уніатських та православних віруючих культурно-екуменічного центру. Українці обох конфесій обєднують свої зусилля і після довгорічних ходінь по німецьких політичних, релігійних і комунальних інстанціях отримують у вічне користування ділянку під забудову, від місцевої римо-католицької єпархії - кошти на будівництво і кредит на внутрішній устрій українського екуменічного центру. Це викликало справжню ейфорію серед української діаспори: енергійно збираються кошти по всій Європі і за океаном, при інтенсивному будівництві через рік (у 1984 році) український центр з інтегрованими у ньому церквою, залою для зібрань, кухнею і робочими кімнатами є завершений. Три владики: греко- та римо-католицькі і православний освячують цю величаву споруду та передають її у почергове й екуменічне користування обом українським конфесіям.
Ця надзвичайня релігійна ідилія тривала до 1997 року, коли відйшов у вічність православний настоятель протоєрей Олександр Ковальський і не знайшлося фінансових можливостей для запрошення нового душпастиря. Православні вірні продовжували відвідувати богослужіння своїх уніатських братів по вірі. Надзвичайна радість охопила всю Гановерську українську громаду, коли у травні 2012 року митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, після погодження з єпископом Гільдесгаймським, направив клірика Покровського кафедрального собору міста Львова о. Андрія Федчишина для відродження цієї благородної традиції у Ганновері. Але на превеликий подив і жаль теперішній греко-католицький священник Роман Максимців категорично виступив проти своєго співбрата і в «кращих пострадянських традиціях» не давав можливості православним піднести свої молитви до Бога у рідній для них домівці.
Але Господь казав: «просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7:7-8). Дотримуючись цих настанов нашого Спасителя многострадальна українська громада Ганновера (як православні так і греко-католики) отримала в користування церкву святого Адальберта, де 27-го липня 2014 звершила своє перше Богослужіння на честь небесного покровителя українців Ганновера святого, благовірного та рівноапостольного Великого князя Володимира. З цього часу тут регулярно (переважно двічі на місяць) служаться Божественні Літургії, а також спільно громадою святкуються великі церковні свята у кращих українських духовних традиціях.
