Недільна служба 22.05.2016
22-го травня ми відсвяткували неділю Розслубленного та на в цей день припадає свято перенесення мощей святого Миколая-чудотворця з його рідного міста Мир (Мюри) в Лікії (сьогодні південне побережжя Турції) в італійське місто Барі. В еванглійському читанні ми почули про зцілення Ісусом розбитого паралічем іудея, який вже 38 років був прикутий до ліжка тяжкою недугою і чекав в передмісті Єрусалима, біля цілющого джерела, на своє чудесне зцілення під дією ангельських сил.
Ця історія від єв. Іоанна Богослова (5,1-15), дуже рідкісна, за своїм характером для священнописань і відкриває нам цілий ряд цікавих відомостей, як про тодішній побут та релігійних уявленнях ізраїльтян, так і про людський характер взагалі. Але невже ця історія лише про черговим дивом Великого галилеянина, а ми так далекі від страдальців біля єрусалимських воріт Овечої купальні - Бетезди?
Це історія також дуже не звична для зцілень Ісуса: Він один приходить в Єрусалим, сам звертається до страдальця і зціливши його просто щезає. Апостол Іоан дуже відрізняється від інших апостолів, стиль його розповідів тяжкий для розуміння слухача і вимагає спеціальної богословської підготовки. Овеча купеля як прибіжеще для тяжкохворих, її назва походить від Єрусалимських воріт, через які заганяли овець для жертвоприношення в Єрусалимському храмі. В перекладі Бетезда означає дім/ місце милосердя. Ісус оздоровлює хворого, але де радість у багатьох тих нещасних, що роками страдали поряд з ним? Ніхто не захопився цим чудом, а тільки зауважили на виході з купелі, що цей єврей несе свою підстилку, що було немисленим гріхом в суботу. Саме гріх є визначальним словом в цій історії, бо в 14ому стиху знаходить Ісус цього єврея вже в Храмі і говорить йому: «Ось ти одужав, не гріши більше, щоб не сталось тобі чогось ще гіршого».
Тому основним мотивом з сьогоднішнього читання я взяв би питання гріху. Чому в четверту неділю після Пасхи, коли возкресший Ісус ще перебуває на землі і час від часу зявляється своїм ученикам, Святі отці в пятому столітті взяли цю частину Єванглія. Відповіть доволі проста: вони хотіли стримати євфорію, яка виникнула в деяких церквах того часу. Ісус Христос викупив нас своєю кровю від усіх гріхів, другого пришестя та страшного суду не відбулося, переслідування закінчилось, християнство стало панівною релігією і церква (як іституція) почала ставати частиною державних установ. Нам, християнам, все дозволенно, ми (увірувавші у (Христа) праведники на землі, ми осягли істину-софію. І ось відповідь любимого учня Ісуса, який супроводжував свого учителя по дорозі у Єрусалим: Ісус приніс себе в жертву за гріхи людства, виконуючи місію по наверненню ізраільтян до їхннього союзу з Богом, але християни пятого століття (як і ми з вами) несемо персонально відповідь за наші справи на землі. І тому не тільки винагорода може бути нам в цьому житті, але також і наказання. Тому зрозуміймо правильно – воньмім слова під які ми йдем до прийняття Святого причастія: «зі страхом Божим і вірою пиступіте». Це є нам пересторогою кожної неділі і нагадуванням, що Господь хоч і милостивий, але гнів його завжди правильний і може впасти на кожного согрішившого. Тому знаходімо час для примирення з Богом, неустанно примовляючи: «Ісусе Христе, сину Божий прости мене грішного/ грішну».
Пам'ятаємо ми також, що воскреслий Ісус, ще перебуває з нами містичним чином, тому вітаємо один одного радісно: «ХРИСТОС ВОСКРЕС - ВО ИСТИНУ ВОСКРЕС!»
