Недільна служба 31.07.2016
31-го липня наша хромада відзначила свій Храмовий празник святого Володимира Великого і цим самим приєднали свої молитви до величного святкування Хрещення Київської Русі, яке 28 липня пройшло в Києві.
Цього святого вибрали собі покровителем наші земляки, які були вивезені на примусові роботи в часі Другої світової війни чи які в ході її перебігу були долею закинуті в далеку Німеччину. Вони молилися на чужині за кращу долю для своєї Неньки-України, незалежність та її могутність, як за часів Великого князя. Частина їхніх молитов була почута Всевишнім: Україна дістала свою незалежність, але до могутності та міжнародго впливу Київської Русі доби Володимира їй надзвичайно далеко.
Тому то маємо й ми, нове покоління українців в Німеччині, за прикладом наших земляків спільно/ соборно звернулися до Бога з молитвами, щоб Він визволив нашу Батьківщину від навали чужинців, дарував їй добрих правителів, осінив український народ розумом та любов'ю, дарував йому єдність, викорінив зло корупції та лицемірства, направив його на шлях сповідування заповідей Божих, праведного життя під омофором (чи владною рукою) єдиного духовного Пастиря.
Саме про такого пастиря повіствує нам апостол Іоан у своєму Євангелії до цього дня (Ів 10,1-9). Притча Ісуса з Назарету про це, як ми можемо пізнати нашого справжнього духовного наставника; дізнатися, чи він дійсно виконує волю Боже та про спасительну силу Віри і правильне її ісповідування.
Цю притчу приводить тільки ап. Іоан, вона складається з двох частин. Спочатку Ісус говорить про пастиря, власника великої отари овець і приводить своїм учням наочний приклад, який може нам видатися або не зрозумілим, або зовсім примітивним: справжній власник овець заходить до них в хлів через двері, вони впізнають його і слідують за ним. Він знає по імені кожну свою тваринку і опікається нею. Тому слова Ісуса про тих, хто підкрадається до стаєнки з вівцями і хоче їх вкрасти не мають для нас особливого змісту. Але все не так просто, бо наш Учитель говорить: ті хто приходили до мене і називали себе пастирями. Якщо ми заглянемо в історію тогочасної Палестини, то дізнаємося про велику кількість повстань до народження Ісуса чи в його юності. І ось говорячи: «справжній пастир йде через двері», він має на увазі себе. Він відкрито проповідував, творив чудеса, вступав в спори, зібрав велику групу своїх прибічників. А як поступали інші: одурманили групи страждущих соплемінників і підняли їх на збройне повстання, зовсім не думаючи про наслідки. А римляни реагували скоро і жорстоко: розпяті найбільш завзяті повстанці, тисяці продані в рабство, спалені та знищені міста, підвищенний податок. Це він говорить як притчу для своїх соплемінників, а чи не здається нам, що він дає поради сьогодні нашому українському народу, який має бути його поводир?
В другій частині з 7 по 9 стих Він говорить про двері спасіння і як можна спасти свою душу в цьому буремному житті: в церкві, в єднанні з Ісусом в Євхристії та в дотримуванні його вчення. Такі прості і такі сповнені глибокого змісту слова: «прийдете через мене до мене і вийдете, і поживу собі знайдете». Так прийти до церкви, зєднатися з Господом, вийти з неї у цей світ сповненим сил і надії.
