Протоієрей Андрій Федчишин в інтервю радіо "Град Лева"
Протоієрей Андрій Федчишин в інтервю радіо Град Лева: "У Європі людина втомлюється від постійних пошуків, тому все частіше знаходить пристановище у Церкві" (7 жовтня 2016 року).
Сучасна Європа, до якої ми прямуємо, дедалі більше посилає нам виклики, серед яких - популяризація секуляризму і відмова від християнських цінностей. Про ці тенденції важливо говорити в контексті реалій і можливих загроз для українського релігійного простору.
Сьогодні, на Православному радіо "Град Лева" в програмі "Православні етюди" ми будемо розмовляти з настоятелем Свято-Володимирівської громади м. Ганновера, науковим працівником Ганноверського та Гільдесгаймського університетів (Федеративної Республіки Німеччина) протоієреєм Андрієм Федчишином.
- Слава Ісусу Христу, отче Андрію!
Слава навіки Богу! Добрий день вам, Володимире, і всім слухачам, які зараз перебувать з нами.
- Отче Андрію, розкажіть, будь ласка, про служіння в Німеччині. Які є там виклики для священнослужителя?
Почав би нашу розмову з того, що наша Свято-Володимирівська громада своє перше Богослужіння провела на свято рівноапостольного князя Володимира Великого в 2014 році. Владика Димитрій дав благословення і дозвіл на відродження нашої православної громади в Ганновері, яка була ще з післявоєнних часів, в травні 2012 року.
Відповідаючи на ваше друге питання, які є виклики для священнослужителя, я думаю, що виклики для для душпастиря в принципі однакові, як у Львові, в Тернополі, чи якомусь іншому місті в Україні, так само і в Західній Європі. Священик має своє покликання, для нього важливою є паства, яку він має опікати.
- У чому загалом полягає різниця служіння за кордоном і в Україні?
Служіння полягає в тому, як віряни беруть участь у церковному житті. Коли ми візьмемо наш львівський Свято-Покровський собор, то побачимо тут людей різних соціальних прошарків, а в Німеччині різниця в тому, що там є люди не тільки різних суспільних станів, а також миряни з різних частин як України, Польщі, і ті, які прийшли в нашу громаду через брак з українкою. Тому основна проблематика служіння полягає в одночасному проповідуванні слова Божого вірянам з багаторичним «церковним стажем» та зовсім не підготовленим людям, які недавно відкрили для себе Православну церкву, як частину їхньої далекої батьківщини чи нове духовне пристановище.
- Як виглядає служіння на вашій парафії? Як воно бути православним в країні, де частина віруючих католики, а інша частина - протестанти?
У нас в Ганновері з кінця Другої світової війни українці, як і православні, так і унійні, тобто греко-католики, молилися спільно. Пізніше, у 1984-му році, стараннями і на кошти католицької єпархії був збудований український екуменічний центр, де українці обох віросповідувань чи обох юриспруденцій молилися почергово. Два священики, греко-католицький і православний, приходили в неділю, де їх чекала одна і та сама спільна, українська громада. На жаль священики післявоєнної пори відійшли у вічність, а нові українські брати-уніати мають інше розуміння «українськості» та служіння українській громаді. Коли випала така можливість, щоб я зміг здійснювати служіння в Ганновері в рідній для українців домівці, то греко-католицький настоятель навідріз відмовився надати нам час для богослужінь. Відповідальні працівники католицька Церкви довший час намагалися вговорити та вплинути на нашого співбрата, бо були дуже раді відновленню української екумени в Нижній Саксонії. Пізніше вони запропонували нам інше приміщення, у своєму храмі, де ми (як православні так і більша частина унійної громади) молимося почергово з нашими католицькими братами і сестрами.
Друга частина вашого питання - "як бути православними в країні, де одна частина є католики, а інша протестанти?" - хочу вам відповісти, що в Німеччині є також велика група мусульман - від 3,5 до 4,2 мільонів. І тому православні тут радо вітаються, як з католицькою, так і з протестантською церквою, вони бачать в нас дійсно своїх братів і сестер. І, як я сказав попередньо, Католицька Церква з розумінням відгукнулася на наші потреби, дала нам дуже гарні церковні приміщення, які складаються з верхньої частини і нижньої, трошки меншої церкви. Також ми маємо можливість після спільного богослужіння разом зібратися в приміщені, де крім двох просторих залів, є кухня. Тут наші українські жінки можуть приготувати щось смачне, а громада може поспілкуватися чи проводити різноманітні заходи та мироприємства.
- Відомо, що духовність у Європі - набагато інша. Там є також сильний вплив секуляризму на суспільство, коли людина відмежовується від Бога і прагне сама приймати рішення у своєму житті. Чи є у вас як священика рецепт протидії у допомозі своїм вірним там?
Після закінчення Гановерського університету у дисциплінах католицьку богослів‘я, політологія та історія, я продовжив співпрацю з професорами Біблійного богослів‘я та політичної соціології, а зараз прицільно займаюсь дослідженням церковної активності віруючих католицької церкви в галузі Пасторальної теології. Тобто тією частиною богослів‘я, яка основною метою ставить для себе фактично популяризацією християнства в німецькому суспільстві. Для нас, українців, то може видатися незвичною така пропаганда християнства.
Секуляризм, який ви вже згадали, присутній у Європі і вкорінився у всі соціальні і політичні сфери суспільства, проте у Німеччині є своя особливість: тут держава збирає податок зі своїх громадян, які є вірними католицької і протестанської церков, та віддає його їм для користування. Багатьом це не подобається, тому що кожного місяця доводиться віддавати значні кошти зі своєї заробітньої платні. Хоча всі добре знаєть, що особливо католицька Церква в Німеччині надзвичайно багата, бо вона володіє нерухомістю, землями і навіть цілими земельними регіонами.
Як ви зазначили, люди в західному суспільстві часто відмежовується від Бога, - це притаманно демократії Західної Європи ще з XVIII століття, з моменту епохи Просвітництва, коли людина прагнула пізнати Бога своїм розумом. І Церква не заважає їй у цих пошуках, а, навпаки, - сприяє. Тому що від постійних пошуків також можна втомитися і зараз (так виглядає у Європі), що ті шукачі у суспільстві втомилися і все частіше знаходять для себе відпочинок саме в лоні Церкви. Пасторальне богослів’я займається тим, щоб показати людині, як їй найшвидше і у найбільш приємний спосіб наблизитись до Бога, не втрачаючи своїх ідеалів, які дуже часто можуть виявитися хибними.
- Як загалом, на ваш погляд, не допустити проникнення цих тенденцій в українську духовність?
Ми хочемо і прагнемо ввійти в Європу, тому немає змісту боятися секуляризму та інших негативних (на нашу думку) європейських явищ. Крім цього заборонами дуже тяжко протистояти духовним ідеям чи помислам. Завдяки сьогочасним системам розповсюдження інформації секуляризм вже проник в Україну і його розповсюдженню дуже тяжко запобігти. Ви, дорогий Володимир, ще зовсім молоді, а я і отець Віктор Кайда (головний редактор радіостанції Града Лева), який нам тут гарно допомагає, знаємо, що таке тоталітарний режим: заборони визивають страх, але приносять бідні плоди. Я думаю, що тверда віра, свідомі переконання, готовність до самопожертви та вікові традиції Київської церкви найкраще допоможуть українським християнам бути стійкими від впливу секуляризму.
- Ми знаємо, що ви є викладачем Біблійної теології філософського факультету Ганноверського університету. Яке сприйняття богослів'я у Європі? Чи є потреба у його спеціальному викладі?
Богослів’я або теологія (за європейським стандартом цього предмету), є однією із головних дисциплін в університеті. І ніхто не ставить питання: "Чи потрібне богослів’я?". Воно розцінюється на рівні прикладної математики чи біохімії, так само професор богослів’я може бути обраним своїми колегами деканом філософського факультету чи навідь ректором університету. Богослів‘я як наука розвивається в різних напрямках в Німеччині і її головне завдання (як наукової дисципліни) служити миру і злагоді в суспільстві, вчити молоде покоління премудрості древніх культур, розуміння проблем сьогоднішнього світу та толерантності в контактах з представниками іншими віроісповідувань.
- Повертаючись до питання перебування в розвинутій країні, з високим рівним економіки, іншим стилем життя, з власного досвіду можу зазначити, що релігійність за кордоном дещо не та, що в нас, - люди вільні у своєму виборі, і вибір, на жаль, не на користь Церкви. Яке майбутнє Української Церкви за кордоном?
Ну, дорогий Володимире, я думаю що ви були доволі таки коротко за кордоном і особливо в Німеччині. Я вас хочу запевнити і сказати нашим слухачам, що не рідко навідь на Заході України храми не завжди заповнені в неділю та на свята. Но ми можемо побачити, особливо в Західній Німеччині, де велетенські собори в неділю переповненні. Дуже багато залежить від настоятеля собору, його праці та від активності громади. Громада є особливо важлива в Західній Церкві, тут все частіше повертаються до традицій первинної Церкви. І тому, відповідаючи на ваше питання: "Яке є майбутнє Української Церкви за кордоном?", я вам би хотів спочатку наголосити, що німецькі богослови та екзегети вже більш ніж п’ятнаднять років займаються дослідженнями "молитви серця", яка бере свої витоки із традицій Візантійської церкви. Це є дороговказ для католицької церкви в її розумінні основ віри. Ми знаємо, що в Німеччині катастрофічно не вистачає священнослужителів, через те миряни переймають все більше і більше функцій, відіграють ще значиму роль саме для управління громадою і ведення церковних справ.
Яке майбутнє Української православної Церкви? Воно, звичайно, має перспективу, адже все більше, особливо через трагічні події, які є на Сході України, в Німеччині розуміють, що Україна не є Росією, свідомі рівнем небезпеки, яка є на Сході України та можливостями подальшого розповсюдження російської агресії, особливо на сході Європи. І тому, Українську Церкву там підтримують, цікавляться її богословськими досягненнями, моральними цінностями та літургійними надбаннями.
При цьому важливу роботу відіграє Львівсько-Сокальської єпархія, яка опікується з травня цього року східно- та північнонімецькими територіями. Туди посилають священиків для проповіді, для зустрічі з нашими мирянами, чи з членами нашої Церкви. Раніше наші українці особливо з Центральної та Південної України відвідували відвідували в церкви РПЦ, які набагато краще фінансуються, мають можливості пропоганди своєї церкви і відіграють активну роль в суспільному житті чисельної російськомовної діаспори. Зараз наші земляки відмовляються там молитись. Наприклад, до нас в Ганновер приїжджають на молитву та справити треби люди із Гамбурга, Бремена і відалених кутків півночі Німеччини. На жаль ті люди не настільки підготовленні в церковному розумінні, щоб швидкоруч організувати в них церковну громаду, але вони все більше і більше відчувають духовну потребу, з радістю пізнають ази богослужінь та наполегливо вивчають молитви.
Також ті українці, які тривалий час проживають на чужині, розуміють, що все ж таки з віком не так часто буде в них можливість та потреба їздити чи літати в Україну, вони все частіше шукають контактів зі своїми співвітчизниками та духовної близькості до церковної громади, знаходять стежину до Церкви.
- Що ж, дякую, отче Андрію за цікаву розмову.
Дякую Вам, Володимире, за приємну розмову і думаю, що ми ще з Вами почуємось.
Нагадаю, що гостем нашої студії сьогодні був настоятель Свято-Володимирівської громади міста Ганновера та науковий працівник Ганноверського та Гільдесгаймського університету (Федеративної Республіки Німеччина) протоієрей Андрій Федчишин.
Програму провів та підготував Володимир Ведміцький, головний ведучий радіостанції Град Лева. До нових зустрічей. Слава Ісусу Христу!
